Альбінізм – це група спадкових захворювань, які проявляються порушеннями або повною відсутністю пігментації шкіри, волосся та райдужної оболонки ока. Головними ознаками цього захворювання є дуже світла шкіра і волосся, а також блакитні або червонуваті очі; в деяких випадках можуть спостерігатися проблеми із зором. Діагностика альбінізму здійснюється на основі клінічного статусу пацієнта та генетичних аналізів. На сьогоднішній день специфічного лікування альбінізму немає, застосовується паліативна терапія (корекція зору), а також існують рекомендації для пацієнтів щодо поведінки на сонці, захисту шкіри та зменшення ризику ускладнень.
Факторы, способствующие альбинизму
Головна причина виникнення альбінізму полягає в порушенні метаболізму амінокислоти тирозину, що призводить до повного зупинення або зниження синтезу та накопичення пігменту меланіну. До такого стану можуть призвести різні генетичні мутації, які беруть участь у процесі формування меланіну, або впливають на нього опосередковано. Наприклад, найважча форма альбінізму — глазокожний 1А — викликана складною мутацією гена alb-OCA1, який знаходиться на 11-й хромосомі. Цей ген відповідає за виробництво ферменту тирозинази, і в разі наявності nonsense-мутацій його синтез в організмі повністю зупиняється. Як наслідок, синтез меланіну також зупиняється, що є причиною важкого глазокожного альбінізму. Це захворювання передається за аутосомно-рецесивним типом.
Інший варіант цього захворювання – глазокожний альбінізм 1В – викликаний порушенням гена alb-OCA1, проте його функція залишається активною. З цією патологією пов’язано понад 50 мутацій зазначеного гена, кожна з яких по-різному вплине на активність тирозинази. Тому вираженість симптомів при глазокожному альбінізмі 1В також дуже різноманітна – від практично повної відсутності меланіну до легшого відтінку шкіри та волосся. У деяких випадках пацієнти з цією формою патології можуть помітно змінюватися, з віком їх волосся може темніти, а також можуть з’являтися пігментні невуси. Цікавий підтип цього захворювання – температурно-чутливий альбінізм, при якому активність тирозинази різко знижується при температурі вище 37 градусів. Це призводить до того, що пігментація виступає вираженіше на холодніших ділянках тіла – кистях, стопах. Тоді як обличчя, очі та пахвові западини часто залишаються майже без пігментації.
Глазокожний альбінізм типу 2 є найпоширенішою формою цієї патології. Важливо відзначити, що генетичні зміни не впливають на процес синтезу тирозинази, яка залишається на достатньому рівні, при цьому активність та структура цього ферменту не порушені. Альбінізм даного типу виникає внаслідок мутації гена, що знаходиться на 15-й хромосомі. Ймовірно, цей ген кодує Р-білок прямих мембран меланосом, який відіграє ключову роль у транспортуванні тирозину. При цій формі альбінізму прояви дефіциту меланіну можуть бути дуже різноманітними, і пігментація іноді може збільшуватись з часом. Причини цього феномену залишаються невідомими. Глазокожний альбінізм типу 2 успадковується за аутосомно-рецесивним шляхом.
Інша форма захворювання – глазокожний альбінізм типу 3, спостерігається майже виключно у представників негроїдної раси. Генетичні дослідження виявили мутації в гені TRP-1, який знаходиться на 9-й хромосомі. У мишей аналогічний ген відповідає за коричневе забарвлення шерсті, проте його функції у людей точно не відомі. Існує припущення, що він регулює утворення чорної фракції меланіну (еумеланіна), а його структурні порушення можуть призводити до переважного синтезу коричневої форми пігменту. Як і інші глазокожні форми альбінізму, тип 3 передається за аутосомно-рецесивним механізмом.
Кожен тип альбінізму проявляється не лише відсутністю меланіну в шкірі та її придатках, але й у зоровому апараті очей — райдужній оболонці та пігментному шарі. Це може призвести до порушень рефракції і прозорості рогівки, астигматизму і косоокості, а також фовеолярної гіпоплазії сітківки. Існують форми альбінізму (так звані очні типи), які вражають лише органи зору.
Найбільше розповсюджена форма очного альбінізму передається за рецесивним принципом та зчеплена з Х-хромосомою. Вона викликана мутацією гена GPR143, який кодує рецептор для G-білка в меланоцитах очей. Це призводить до порушення в процесах формування меланосом, що є причиною виникнення очного альбінізму.
У 1970 році також була виявлена аутосомно-рецесивна форма цього захворювання, але патогенез цього типу досі не встановлений – у 14% таких пацієнтів виявлено мутації в гені alb-OCA1, а у 36% – порушення в гені Р-білка. У майже половини хворих на аутосомно-рецесивний очний альбінізм не вдалося визначити генетичну причину захворювання.
Класифікація альбінізму
Раніше всіх випадків альбінізму поділяли виключно за фенотипічними проявами – на повний і неповний. До повного відносили всі типи глазокожного альбінізму, які відзначалися вираженими порушеннями пігментації очей, шкіри та її придатків. Неповні форми включали очні типи захворювання, а також різновиди патології, що призводять до плямистості шкіри. На сьогодні частіше застосовується генетична класифікація, яка виокремлює такі види альбінізму:
- Глазокожний альбінізм тип 1А – його причина – nonsense-мутація гена alb-OCA1, яка призводить до «вимкнення» його експресії. Внаслідок цього синтез тирозинази в організмі повністю припиняється.
- Глазокожний альбінізм тип 1В – також викликаний мутаціями гена alb-OCA1, але в цьому випадку його експресія можлива. В результаті синтезується дефектний фермент тирозинази з різними рівнями активності. Ступінь проявів цього альбінізму залежить від типу мутацій у гені.
- Температурно-чутливий глазокожний альбінізм – різновид типу 1В, який відзначається змінною активністю тирозинази, що залежить від температури. Шкірні прояви помірні, тоді як офтальмологічні аномалії можуть бути значно вираженими. Ці характеристики альбінізму пояснюються більш високою температурою очей, що призводить до меншої активності тирозинази в них.
К сожалению, вы не указали текст, который необходимо переписать. Пожалуйста, предоставьте его, и я с радостью помогу вам!
- Глазокожний альбінізм типу 2 виникає через мутацію гена, що відповідає за П-білок, який є складовою мембрани внутрішньоклітинних меланосом. Це призводить до порушення транспорту тирозину в клітині, і синтез меланіну не відбувається, навіть якщо активність тирозинази залишається нормальною.
- Глазокожний альбінізм типу 3 є наслідком мутацій у гені TRP-1, який, можливо, регулює утворення еумеланіну. Цей тип спостерігається лише у африканців, веде до появи коричневого відтінку шкіри і волосся, а також до помірних офтальмологічних розладів.
- Рецесивний очний альбінізм пов’язаний з Х-хромосомою. Він викликаний мутацією гена GPR143, який відповідає за певні компоненти внутрішньоклітинної передачі інформації.
- Аутосомно-рецесивний очний альбінізм наразі не має чіткої асоціації з конкретними генетичними аномаліями. Існує припущення, що деякі випадки цього захворювання можуть бути очними формами глазокожного альбінізму типів 1В і 2.
Навіть у рамках одного генотипу альбіністів можуть спостерігатися суттєві різниці в ступені вираженості симптомів. Це зумовлено тим, що мутації різних типів по-різному впливають на продукцію меланіну.
Признаки альбинизма
Основними ознаками альбіні́зму вважають блідість шкірних покривів, що особливо помітно при народженні дитини, яка страждає цим захворюванням. Часто шкіра має рожевий відтінок через просвічування кровоносних судин, а очі при народженні можуть бути блакитними, проте в деяких випадках виглядають червонуватими. У процесі зростання симптоми альбіні́зму можуть змінюватись, в залежності від типу захворювання. Тип 1А, який є найбільш важким, характеризується відсутністю синтезу меланіну, тому у пацієнта протягом усього життя залишаються білявим колір шкіри і волосся, а також блакитні очі. Альбінізм типу 1В проявляється швидким накопиченням жовтого пігменту у волоссі, що призводить до їх світло-солом’яного кольору; часто з віком спостерігається пігментація вій та рогівки очей.
Температурно-залежний альбінізм часто виявляється специфічним розподілом меланіну – нормальний рівень пігментації спостерігається на кінцівках, в той час як шкіра голови залишається блідою, а волосся зберігає білий колір. Очі у таких пацієнтів, через підвищену температуру в порівнянні з кінцівками, мають блакитний відтінок.
Альбінізм типу 2 відрізняється значною варіабельністю симптомів – від майже повної відсутності пігментації до ненаступного освітлення шкіри та волосся. Для цієї форми захворювання часто спостерігається поліпшення синтезу меланіну з віком – волосся може з часом темніти, з’являються веснянки та можливий загар. Проте під час перебування на сонячному світлі слід бути обережним – шкіра осіб з альбінізмом надзвичайно чутлива до ультрафіолетового випромінювання, що може призвести до легкого виникнення опіків та фотодерматитів.
Одним з характерних симптомів альбинизму є порушення гостроти зору у пацієнтів, а також інші офтальмологічні зміни. Ступінь зниження зору залежить від рівня синтезу меланіну в організмі, особливо в рогівці та пігментному шарі сітківки. Крім того, косоокість, астигматизм та ністагм часто супроводжують альбинизм і можуть проявлятися відразу після народження чи в перші роки життя. В очних формах захворювання ці симптоми можуть виникати без видимих порушень пігментації шкіри та волосся. Через відсутність захисного шару меланоцитів у людей з альбинизмом часто спостерігається світлобоязнь, що іноді переходить в денну сліпоту.
Діагностика альбіністів
Діагностика альбініизму часто можливе відразу після народження дитини – дерматолог, оцінюючи пігментацію шкіри та волосся, може виявити це захворювання і приблизно визначити його тип. Подальше спостереження у цього фахівця є важливим для контролю за розвитком патології та запобігання можливим ускладненням, таких як рак шкіри. Лікар-офтальмолог при альбінізмі часто виявляє прозорість райдужної оболонки, а у дорослих пацієнтів іноді спостерігається гіпоплазія сітківки в зоні жовтої плями. Фовеолярний рефлекс може бути значно знижений або відсутній. У людей з неповним альбінізмом на очному дні часто виявляються осередки депігментації. Також можуть бути й інші порушення зору – ністагм, астигматизм, короткозорість.
Для підтвердження діагнозу та визначення типу патології лікар-генетик може призначити секвенування генів, пов’язаних із даним захворюванням. Складення спадкового анамнезу, а також генетичне обстеження родичів пацієнта для виявлення носіїв дефектних генів також є важливими. Рідкісним і витратним методом діагностики альбинизму є визначення активності тирозинази в тканинах (наприклад, у волосяних фолікулах), що може допомогти уточнити прогноз захворювання. Чим вища активність цього пігменту в тканинах, тим менша вираженість інших симптомів патології. Диференціальну діагностику альбинизму необхідно проводити з іншими спадковими захворюваннями, що супроводжуються схожими шкірними та офтальмологічними симптомами. До таких відносяться синдроми Чедіака-Хігаші та Німецького-Пудлака, Х-зчеплений іхтіоз, микрофтальмия, а також хвороба Каллмана.
Терапія та прогноз альбінізму
На сьогоднішній день не існує спеціфічного лікування альбінізму, проте розроблені профілактичні заходи, які допомагають підвищити якість життя пацієнта. Для збереження чинного рівня зору важливо захищати очі від сонячного світла – це можна зробити, використовуючи спеціальні сонцезахисні окуляри або контактні лінзи. Уникати перебування на яскравому сонці слід, або ж захищати шкіру з допомогою спеціальних кремів і лосьйонів. Якщо дотримуватися цих порад, загальний прогноз альбінізму є сприятливим – хворі мають змогу вести довге і активне життя. Важливими є регулярні консультації дерматолога та офтальмолога для профілактики ускладнень, таких як рак шкіри або відшарування сітківки.
